Педагогічне есе
Педагог, вчитель, вихователь – довірена особа суспільства,
якій воно ввіряє найцінніше і найдорожче – дітей, свою надію, своє майбутнє. Тисячі
професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе
місце. Вона – початок усіх професій. Змінюються умови і засоби навчання та виховання,
та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною.
Маючи певний педагогічний досвід та спостерігаючи за
подальшою долею випускників, я все більше переконуюсь в тому, що сьогодні суспільству
потрібна людина не просто з високим рівнем знань, а інтелектуально розвинена, активна,цілеспрямована
й самостійна.
Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня
стає ще мудрішою і глибшою. Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя
педагога.
Я щаслива, що обрала саме професію педагога, що маю
можливість спілкуватись з дітьми. Я з радістю віддаю всі свої ідеї дітям, і радію,
коли бачу, як вони вбирають в себе всю інформацію, надану мною, настрій, який я
несу їм, радість і щастя, яке мені хочеться розділити з ними.
Отже, я завжди буду пам’ятати, що кожне питання, кожна
проблема, і,головне, кожна дитина має свою власну стежку, яку я допомагаю роздивитись.
А для пошуку вірних шляхів я буду користуватися і досвідом спеціалістів, і слухати
власне серце, свою фантазію, і пам’ятатиму про нестандартність, яка може додати
декілька кольорів до веселки нашого життя.
Щоб бути щасливими, діти повинні бути бажаними для всіх:
для України, для суспільства, для батьків, для нас, учителів!
