Педагогічне есе

Педагог, вчитель, вихователь – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найцінніше і найдорожче – дітей, свою надію, своє майбутнє. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце. Вона – початок усіх професій. Змінюються умови і засоби навчання та виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною.

Маючи певний педагогічний досвід та спостерігаючи за подальшою долею випускників, я все більше переконуюсь в тому, що сьогодні суспільству потрібна людина не просто з високим рівнем знань, а інтелектуально розвинена, активна,цілеспрямована й самостійна.

Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою. Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.

Я щаслива, що обрала саме професію педагога, що маю можливість спілкуватись з дітьми. Я з радістю віддаю всі свої ідеї дітям, і радію, коли бачу, як вони вбирають в себе всю інформацію, надану мною, настрій, який я несу їм, радість і щастя, яке мені хочеться розділити з ними.

Отже, я завжди буду пам’ятати, що кожне питання, кожна проблема, і,головне, кожна дитина має свою власну стежку, яку я допомагаю роздивитись. А для пошуку вірних шляхів я буду користуватися і досвідом спеціалістів, і слухати власне серце, свою фантазію, і пам’ятатиму про нестандартність, яка може додати декілька кольорів до веселки нашого життя.

Щоб бути щасливими, діти повинні бути бажаними для всіх: для України, для суспільства, для батьків, для нас, учителів!